Опозиційний діяч часів Польської народної республіки Лех Валенса відомий у всьому світі. Лідера «Солідарності» та лауреата Нобелівської премії миру вважають символом епохи боротьби з тоталітаризмом. Політик є першим президентом Третьої республіки, обраним на загальних польських виборах, пише gdanskyes.eu.
Біографія
Народився Лех Валенса в містечку Попово (Куявсько-Поморське воєводство). Він зростав у багатодітній сільській родині. Закінчив базову школу механізації сільського господарства в 1961–1967 роках. З перервою на військову службу, працював електромеханіком автомобілів у Центрі державного машинобудування в Лохоціні. На той час він належав до Спілки соціалістичної молоді та Спілки сільської молоді.
Наприкінці 60-х років Валенса почав працювати електриком у Гданській корабельні. У грудні 1970 року брав активну участь в акціях протесту був обраний до страйкового комітету з п’яти осіб. Саме тоді на нього вперше звернули увагу співробітники правоохоронних структур. Згодом його заарештували на чотири доби. Вже 29 грудня 1970 року підписав договір про співпрацю і був зареєстрований як ТЗ «Болек». У січні наступного року він брав участь у перемовинах робітників корабельні з новим першим секретарем ЦК Польської об’єднаної робітничої партії Едвардом Гереком.
Після грудня 1970 року Лех Валенса брав активну участь в офіційному Комітеті робітників. Він займався питаннями безпеки на роботі. За критику діяльності профспілок і керівництва підприємства його звільнили у 1976 році. У 1976-1979 роках працював електриком у Zakład Remontowo-Budowlany Zremb.
У 1978 році він зв’язався з організаторами нелегальних вільних профспілок узбережжя. У грудні того ж року він брав участь у покладанні вінків до пам’яті жертв грудня 1970 року біля воріт Ґданської корабельні. За це його оштрафували.
З січня 1979 року був членом редакційної колегії Robotnik Wybrzeża — журналу WZZ. Також співпрацював з Комітетом громадської самооборони КОР. Розповсюджував незалежні видавництва та організовував групи WZZ. Поліція неодноразово затримувала його. Лех не припиняв своєї діяльності й не боявся затримань, хоча й у нього вже була родина. Він був серед перших незалежних активістів, які підписали Хартію прав трудящих у липні 1979 року.
У травні 1979 року він почав працювати в “Електромонтаж” у Гданську. Під час мітингу, який організували до річниці подій 1970 року, Валенса виступив перед кількома тисячами людей з промовою.
У січні 1980 року він став членом неофіційного робітничого комітету, який намагався захистити працівників, звільнених з “Електромонтажу”. Серед інших з цієї причини називали й участь у демонстраціях у лютому 1980 року його виключили з підприємства. Протягом наступних місяців він залишався без роботи – лише після серпневих страйків, у вересні 1980 року, його знову влаштували на Гданську корабельню.
Лідер “Солідарності” та символ опозиції
У серпні 1980 року Валенса приєднався до активістів WZZ. Він став головою страйкового комітету. Серед них на першому місці була вимога права на вільні профспілки.
У серпні 1980 року виступив проти створення єдиної загальнодержавної профспілки з регіональною структурою. Зрештою, після створення «Солідарності», а також згодом почав працювати головою її першого вищого органу – Національного координаційного комітету.
За шістнадцять місяців функціонування легальної «Солідарності» він вважався представником примирливої лінії щодо влади у Польщі. Водночас критики звинувачували його в автократичних тенденціях і зневазі профспілкової демократії. Попри критичні думки, Перший національний конгрес делегатів «Солідарності» вирішив обрати його керівником спілки в жовтні 1981 року. Тоді ж він здобув світову популярність та визнання. Його вважали найважливішим символом антикомуністичної опозиції. Тижневик Time навіть визнав його Людиною року.
Нобелівська премія
Лех Валенса 5 жовтня 1983 року отримав Нобелівську премію миру, що значно зміцнило його позиції у польському суспільстві та на світовій політичній арені. Він побоювався, що не повернеться до Польщі, вирішив не їхати до Осло. Нагороду прийняли його дружина та один із синів.
У вересні 1986 року влада оголосила амністію політв’язням. Це спонукало Валенсу створити Тимчасову раду «Солідарності». Орган функціонував нелегально, хоча й відкрито.
У травні 1988 року приєднався до страйку на Гданській корабельні. Влітку, коли Польщу охопила чергова хвиля страйків і протестів, він погодився почати перемовини з представниками влади.
За свою діяльність отримав й чимало інших важливих державних нагород. Серед них – великий хрест ордена Почесного легіону та Президентська медаль Свободи. Політику також надали звання доктора honoris causa ряду університетів. Його іменем названо вулиці та площі в різних місцях світу, а також аеропорт у Гданську.
Президентство
Лех Валенса зумів перемогти на виборах 1990 року. У першому турі йому вдалося набрати понад 40% голосів виборців. У другому турі Валенса рішуче переміг головного конкурента, ставши першим президентом Республіки Польща, обраним на загальних і демократичних виборах.
Під час свого перебування на посаді він був особливо активним на міжнародній арені. У 1992 році він висунув концепцію створення організацій для об’єднання країн Центральної Європи, які згодом змогли вступити до європейських інституцій та структур. У травні 1992 року під час візиту до Москви підписав угоду про виведення всіх частин російської окупаційної армії з території Польщі. Початковий текст угоди містив положення стосовно створення польсько-російських підприємств на місці колишніх радянських військових баз. Цей пункт згодом скасували після втручання прем’єрміністра Яна Ольшевського.
У жовтні 1992 року підписав так звану невелику конституцію, яка регулювала відносини між головними органами влади в Республіці Польща. Напередодні парламентських виборів 1993 року ініціював створення Позафракційного блоку підтримки реформ, який не досяг значного політичного успіху. У наступні роки свого президентства він підтримував вступ Польщі до Європейського Союзу та НАТО.
На наступних президентських виборах у 1995 році він програв лідеру Альянсу лівих демократичних партій Олександру Кваснєвському. Передвиборчі теледебати, які визначили перемогу кандидата від СЛД, увійшли в історію.
У 1997 році він заснував партію – Християнська демократія ІІІ Республіки Польща – яка, однак, не здобула значної політичної позиції. Незабаром після закінчення свого президентства він також заснував Інститут Леха Валенси. В установі регулярно читав лекції.
Починаючи з президентських виборів 2000 року, він отримав лише 1% голосів. Підтримка його поступово згасла. У наступні роки безпосередньою політичною діяльністю не займався. Переважно підтримував «Громадянську платформу» та різко критикував діяльність «Права і справедливості» та керівництва «Солідарності». Діяльність політика отримала визнання. З 2014 року вручається Премія Солідарності імені Леха Валенси. Його внесок у розвиток демократії у Польщі вважають найвизначнішим.