Друга світова війна стала трагедією для мільйонів людей по обидва боки фронту. Коли німецькі війська увійшли до Триміста, у них було вже сформоване гітлерівською пропагандою уявлення про місцевих жителів. Попри це, вони були налякані та розгублені, адже більшість із них було кинуто на фронт без бойового досвіду. Мешканців Триміста гітлерівці сприймали з підозрою і часто відгукувалися про них зневажливо, пише gdanskyes.eu. Досвід війни для німців був складним випробуванням, проте це не скасовує факту окупаційної політики та насильницьких дій щодо цивільного населення Польщі та інших європейських країн.
Страхи окупантів перед цивільним населенням
Страх перед супротивом вкорінився у збройних силах Німеччини ще за часів франко-прусської війни. У 1870-1871 роках прусько-німецькі війська, які окупували Париж, зіткнулися з трагічними наслідками потужного опору партизанів.
Німецька влада придушувала подібні дії за допомогою жорстких репресій. Хвиля підпалів та розстрілів заручників прокотилася Бельгією у 1914 році. Однак незабаром стало зрозуміло, що повідомлення німецьких солдатів про те, що містяни стріляють по них з вікон є не більше, ніж фантазії наляканих вояків.
У 1939 році військова машина Третього Рейху спонукала солдатів до скоєння звірств проти цивільного населення, схвалювала це і готувала їх до цього за декілька років до Другої світової війни. Пропаганда переконувала німців, що їхні супротивники – примітивні недолюди, які заслуговують на таку долю. Підкріплювалася ця інформація ідеєю расової переваги над мешканцями окупованих територій Польщі. Німецький історик Йоганнес Бьолер писав, що більшість гітлерівців ставилися до жорстоких вбивств з байдужістю і наводив у приклад історію одного з солдатів. Німецький молодший офіцер наказав розстріляти двадцять одного мешканця польського міста Суха-Бескидзька за підозрою у партизанській діяльності, а наступного дня грав з товаришами по службі у карти за пивом у чудовому настрої, – так про це писав сам вояк.
На другому тижні вересня німецькі артилеристи розгорнули командний пункт на околиці Гдині. Вояки відразу почали ходити по домівках у пошуках зброї або партизанів, які переховувалися у місцевих мешканців. Історикам вдалося знайти їхні спогади, де вони зневажливо висловлювалися про господарів, які відкривали їм двері. Брудні, боягузливі пристосуванці, жіноподібні (про чоловіків) – так описували німці у своїх листах жителів Гдині.
Німці про архітектуру Триміста
Гітлерівці були ворожо налаштовані не лише до мирного населення, а й до архітектури Триміста. Польща ображала естетичні почуття переконаних нацистів. Керівник штабу уповноваженого представника Крігсмаріне у Гданську у своєму повоєнному листі товаришеві писав, що Готенхафен, розташований на Гданському заливі, міг би бути гарним портовим містом, але будівлі в американському стилі тут побудовані без усякої естетики.
Модерністський центр Гдині, який вважається архітектурною перлиною міжвоєнного міста, німці також не оцінили. Їх збентежило те, що він кардинально відрізнявся від традиційних будівель Гданська з його цегляними стінами, орнаментами, верандами та черепичними дахами. А робочі квартали Гдині нацисти порівнювали з бідними кварталами за кордоном, де мешкали чорношкірі.
Проте привілейовані гітлерівці все ж таки змогли оцінити польський смак, обираючи для життя та роботи будівлі на центральних вулицях. Один з офіцерів проживав у квартирі та працював у кабінеті останнього польського міністра у Гданську, що були облаштовані дорогими меблями. Офіцер створив собі найкращі умови для складної адміністративної роботи, яка полягала у виселенні поляків із Гдині та переселенні на їхнє місце балтійських німців.
Проте до польських солдатів гітлерівці відчували повагу – про це свідчать їхні розповіді про майстерне маскування поляків, відвагу під час контратак та мужню оборону. І це визнання професіоналізму ворога часто лунало гучніше за будь-яку пропаганду.