У 20 столітті Гданськ мав унікальні можливості, які йому надав Версальський договір. Вільне місто мало юридичну незалежність як від Німеччини, так і від Польщі. Місто не мало державних таємниць, тож відповідно не існувало покарання за шпигунство. Проте шпигунів у Гданську було чимало, пише сайт gdanskyes.eu. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про таємних агентів.
Передумови
Через географічне положення Гданська до міста проявляло інтерес чимало європейських країн. Це було те місце, де представники різних держав перетинались через торгівлю. Кількість консульських установ, створених у міжвоєнний період, особливо після 1920 року, свідчила про величезний інтерес до цієї сфери. Зокрема у Гданську було відкрито дипломатичні представництва Німеччини, СРСР, України, Естонії, Латвії, Франції, Великої Британії, Канади, США, Бразилії, Швейцарії, Фінляндії тощо.
Внаслідок цього у місті з’явилось чимало іноземних розвідувальних груп. Інколи розвідки співпрацювали одна з одною, наприклад, німецька з радянською, українською та литовською, а польська з британською та французькою.
Розвідка
Після Першої світової війни Німеччині було заборонено мати будь-які розвідувальні служби на території Польщі. Проте через те, що більшість населення Гданська була німцями, то вони здійснювали неофіційну шпигунську діяльність. Німцям не довелося створювати структури з нуля в Гданську, вони використали тодішню поліцію міста, яка теоретично мала бути нейтральною.
У 1918 році у Гданську зародилась польська розвідка. Фактично, вона діяла на ворожій території, оскільки переважну більшість населення становили німці. Попри це, польська розвідка стала гідним суперником для німецьких шпигунів. Загалом після відновлення незалежності Польщі почали створюватись розвідувальні та контррозвідувальні структури, необхідні для функціонування кожної країни. Здебільшого вони створювались з нуля. Для майбутніх членів розвідувальних організацій проводили навчання, зокрема навчали військовій тактиці, організації інших армій і розвідок, історії сусідніх країн, проводили заняття з шифрування та аерофотозйомки. Їх також навчали водити автомобіль та мотоцикл, їздити верхи та навіть переодягатися та гримуватись.
Натомість гданську поліцію навчали як правильно розпізнати шпигуна. Це було непросто, адже розвідники старалися бути непоміченими. До прикладу, шпигун міг бути дуже ввічливим, прикинутися біженцем, військовополоненим або навіть одягнути форму армії, за якою шпигує. Шпигуни часто брали участь у торгівлі, транспортуванні товарів. Розвідником могла бути жінка або навіть підліток, тож це ще більше ускладнювало ситуацію для поліції.
У 1920 році після підписання Версальського договору у Гданську було створено Відділення розвідувального бюро. Ця організація спеціалізувалася на іноземній розвідці. У цей період німецька розвідка продовжувала збирати розвіддані в Гданську, готуючись до можливої війни з Польщею. У 1934 році гестапо знищило частину польської розвідки, зокрема гданську. Це означало, що німці порушили положення Версальського договору.
Під час Другої світової війни Гданськ став центром шпигунської діяльності проти Радянського Союзу та союзників. Загалом німецька розвідка використовувала Вільне місто як базу для вербування агентів та проведення диверсійних операцій. Натомість радянська розвідка намагалась слідкувати за розташуванням німецьких військ на території Гданська. Загалом протягом 20 століття у місті діяло чимало іноземних розвідувальних служб.