Туристичні маршрути, визначні історичні пам’ятки, гарна архітектура, вулиці, на яких вирує життя – це все невід’ємна частина будь-якого великого міста. Проте є також такі місця, про які мало хто знає, тому що з плином років від них часто не залишається й сліду, як це стало з гданським гетто. Такі локації – наче шрами на історичній мапі міста: вони нагадують про страшні події, які давно минули, проте час не втамовує біль від спогадів про них. Міські пейзажі можуть приховувати тяжкі історії, сповнені смутку, пише gdanskyes.eu. Що відомо про діяльність єврейського гетто у роки Другої світової війни у Гданську?
Про євреїв у Гданську після початку війни
За оцінками істориків, на момент початку Другої світової війни у вільному місті Данциг, як тоді називався Гданськ, проживало близько 1400 євреїв. На початку вересня 1939 року частина з них була заарештована нацистськими вояками, а деяких гданьчан єврейського походження відправляли у концтабір Штутгоф, який якраз перебував на стадії будівництва.
Окупаційна влада швидко запровадила низку розпоряджень, які набагато жорсткіше обмежували права євреїв у Гданську, ніж ті, що діяли до 1939 року. Їх виселяли з домівок, конфіскували їхнє майно, забороняли відвідувати численні публічні місця та користуватися громадським транспортом. Євреї зазнавали насильства та знущань з боку молоді, яка підтримувала нацистську ідеологію та гітлерівський режим. Життя євреїв у Гданську вже на початку війни стало нестерпним, адже їх обмежували майже в усьому: у можливості працювати, отримувати медичну допомогу, робити покупки.
Також євреї були зобов’язані регулярно з’являтися у відповідних поліцейських відділках. Таким чином нацисти робили перепис єврейського населення у Гданську, щоб підтримувати тотальний контроль. А з вересня 1941, крім інших зобов’язань, євреї мали носити на одязі зірку Давида.
Жили на той момент у Гданську і змішані родини, де один із подружжя мав статус “арійця”. За архівними свідченнями, у місті під час Другої світової війни жила 71 така сім’я. Євреї, які жили у таких шлюбах, мали привілеї порівняно з рештою містян єврейського походження – їх найчастіше не переселяли у гетто, до концтабору та не піддавали страті.
Цікаво, що навіть в умовах жорсткого контролю, тиску та обмежень, єврейська громада Гданська продовжувала своє релігійне життя. Окремі молитовні будинки діяли навіть під час війни.
У гданських євреїв все ж таки була можливість врятувати своє життя і втекти з-під окупаційної влади до Західної Європи. Хоч це було ускладено через закриття консульств та адміністративні перепони, яких ставало дедалі більше, деякі євреї все одно скористалися цим шансом. Так із Гданська у перші місяці війни змогло виїхати близько 700 євреїв.
Створення Гданського гетто та умови життя у ньому
У серпні 1939 року нацисти створили гданське гетто у будівлі, яка до війни була будинком для людей похилого віку. Це гетто у Гданську відрізнялося від гетто в інших містах Польщі, де зазвичай під нього відводили цілі вулиці. У Гданську натомість гетто розташовувалося в одній будівлі. Там були житлові приміщення, їдальня, кухня, кімната для молитов.
У 1940 році гданьске гетто було перенесено до зерносховища “Червона миша” на вулиці Овсяна. Там німці утримували євреїв з Гданська, а також мешканців інших міст єврейського походження, зокрема, з Лодзі та Будапешта. Усе у зерносховищі євреїв змушували облаштовувати власноруч, від кухні до молитовної кімнати. Вільний час мешканці гетто могли проводити на закритому подвір’ї, яке було оточене високим парканом. Після настання темряви будівля зерносховища закривалася.
Зерносховище “Червона миша” не пережило радянських бомбардувань міста у 1945 році і від нього залишився лише попіл. Декількох євреїв, які вижили, переселили в один із будинків на вулиці Яна Уфагена.
Загадкою залишається те, чому окупаційна влада дозволила невеликій групі євреїв дожити до кінця війни. Існує припущення, що так сталося через те, що чиновники боялися втратити свої посади та привілеї через повну ліквідацію єврейської громади і не хотіли потрапити на Східний фронт.