Оборона Вестерплатте стала однією з героїчних історій Другої світової війни. Невелика група солдатів зуміла втриматись проти чисельної та краще підготовленої німецької армії. Відтоді оборонці півострова стали прикладом мужності та нескореності для багатьох поляків. А їхнім командиром був Генрик Сухарський – людина стійких принципів та незмінних цінностей. Проте події 1939 року залишили по собі чимало питань. Досі не розкриті всі деталі операції, неможливо визначити точну кількість захисників, а навколо постаті майора точиться чи не найбільше дискусій, пише gdanskyes.eu. Тож спробуємо поглянути на все крізь призму людини, яка керувала обороною. І, можливо, зрозуміємо, як все було.
Становлення військового
Генрик Сухарський народився 12 листопада 1898 року у невеликому селі Грембошуві. Його батько був шевцем, а мати доглядала за багатодітною родиною. Серед восьми дітей Генрик був четвертим й мав як старших, так і молодших братів та сестер. З самого дитинства хлопець проявляв жагу до навчання, релігії та відзначався недитячими поглядами на життя. Духовні цінності йому передав Марцін Августинський – священник та земляк Генрика, а дух хлопця загартував Якуб Бойко – родич зі сторони матері. В житті Сухарського траплялось багато подій, які вели парубка до його покликання. Так, в юному віці він захворів, а його одужання стало справжнім дивом. Відтоді Генрик почав більше цікавитись духовною частиною існування. Та хвороба дала відбиток на все майбутнє хлопця, адже Сухарського ще не раз турбуватиме здоров’я. Однак він також вийшов сильнішим із ситуації та зі ще більшим завзяттям взявся за навчання.
Генрик закінчив початкову школу у рідному Грембошуві, а середню освіту здобув вже в сусідньому містечку – Тарнові. Заставши в юному віці події Першої світової війни, хлопець не міг не задивитись на професію військового. А це стало ще одним поворотним моментом для Сухарського. У 1917 році він склав військовий іспит зрілості, після чого його призвали до армії. Юнак служив на Італійському фронті, звідки йому довелось вернутись в тилову частину, адже він захворів на малярію. Попри регулярні проблеми зі здоров’ям, Генрик не збирався покидати свою службу. Набравшись сил вдома, вже у 1919 році він приєднався до 16 піхотного полку в Тарнові. У Польській армії він зміг реалізувати себе, здобуваючи щоразу нові звання та звитяги. Спершу Сухарський був офіцером-курсантом, потім молодшим лейтенантом, лейтенантом, здобув капітанство та зрештою став майором. Проте за кожним із переліченого стоїть історія боїв та особистого росту.
У 1920 році Генрик Сухарський відзначився у битві під Полоницею-Богданівкою. За вдале командування та мужність чоловік отримав Krzyz Srebrny ордена Virtuti Militari та Krzyz Walecznych. Ставши професійним військовим, він ніби почав свій шлях наново. Генрик прагнув вивчити все, що можна було знати, й успішно це робив. Так, він хапався за різні курси й стажування. Розвідка, володіння стрілецькою та бронетанковою зброєю, лижна та газова школа, піхота – Сухарський став прикладом того, яким має бути військовий. І це не залишилось непоміченим, адже зовсім скоро він отримав посаду, яка увічнила його ім’я в історії.
Оборона Вестерплатте
Паралельно з тим, як Генрик Сухарський будував свою кар’єру, у Гданську загострювалась ситуація навколо півострова Вестерплатте. А розгорталась суперечка між польським та німецьким командуванням, адже обидві країни претендували на місто. Суперечку було вирішено Версальським договором, який оголосив про Вільне місто Данциг. Таке рішення стало півмірою й не влаштувало жодну зі сторін. А це означало лише те, що сутичка була неминучою. У 1924 році територія півострова була надана полякам для розміщення військово-транзитного складу. І у тому рішенні йшлось лише про охорону об’єкта, але аж ніяк не про підготовку до оборони.
Нестабільна ситуація у Гданську, претензії Німеччини на півострів та прихід до влади нацистської партії змусили задуматись Польщу. І хоч командування не знало, до чого саме слід готуватись, проте підготовка все ж розпочалась. Таємними шляхама у нічний час на Вестерплатте завозилась зброя, продовольчі запаси та все необхідне для оборони. Наприкінці 1938 року Генрика Сухарського було призначено командиром військово-транзитного складу півострова. Майор відразу ж взяв на себе відповідальність щодо укріплення Вестерплатте. Так, він відповідав за фортифікаційні роботи, підготовку вогневих позицій, створення ліній зв’язку і т.д. Водночас було збільшено чисельність оборонців, які пройшли ретельну підготовку. Командування звертало увагу на фізичні дані, моральні цінності, стійкість та професійні якості. Саме таких людей випала честь вести в бій Сухарському.
Якщо військові на півострові підпорядковувались своєму командиру, то він отримував накази від вищого командування. Саме так Генрику дали завдання тримати оборону 12 годин, що вже здавалось подвигом. Сухарський отримав всі необхідні дані й чи не єдиний на півострові знав, які в його загону є можливості й до чого слід готуватись. А це й визначило його подальші дії. Так, бої розпочались 1 вересня 1939 року, а 2 вересня командир готував півострів до здачі. Проте той день бійці пережили й обороняли Вестерплатте аж до 7 вересня, що вважається прикладом героїзму та мужності.
Суперечка
Генрик Сухарський та оборонці Вестерплатте створили неабиякий резонанс в суспільстві ще коли йшли бої. А крізь роки слава про них лише зростала. Чималу увагу до себе привернув командир, який став символом боротьби. Проте згодом історія обернулась проти нього, що викликало чи не найбільшу суперечку щодо подій на півострові. А все через те, що почала ширитись інформація про провідну роль капітана Францішека Домбровського у тій справі. І він, безумовно, зробив чималий вклад, щоб Вестерплатте вистояв.
З початку операції на півострові командиром було призначено майора Генрика Сухарського, а його заступником був капітан Францішек Домбровський. У 1990-х роках почали з’являтись теорії, які дискредитували дії Сухарського. За однією з версій, починаючи з 2 вересня 1939 року, командування на себе перейняв Францішек. Саме тоді, коли у Генрика стався нервовий зрив й він не міг об’єктивно оцінювати ситуацію. А теорії щодо подій того дня різняться від того, що Домбровський змушений був повністю ізолювати командира, до того, що Сухарський навіть вже встиг вивісити білий прапор. Проте правдивість цієї інформації залишається невідомою.
Так чи інакше, ми маємо й інші дані. Генрик Сухарський керував операцією на півострові ще задовго до початку бойових дій. До його здобутків можна зачислити підготовку до оборони Вестерплатте, що стало великою частиною успіху. Це створило ефект несподіванки для німців й дало можливості для захисту території. Командир також був тою людиною, яка знала абсолютно всю інформацію про перебіг подій й могла правильно оцінити співвідношення сил. Саме з цим пов’язують пропозицію здачі території вже на другий день оборони. Так, захисники говорили, що після обіцянки про підкріплення після 12 годин бойових дій, прийшла ще одна обіцянка і ще. Тож зовсім скоро стало зрозуміло, що підкріплення не буде. Натомість бійці зазнавали щоразу більших втрат, боєприпаси закінчувались, поранені не могли отримати відповідної допомоги, а варту потрібно було нести без світла, води й сну. А відповідав за військових саме командир. Тому 7 вересня він віддав наказ про здачу півострова.
Попри різні теорії, Генрик Сухарський залишився одним із героїв тих подій. Він зумів зберегти життя своїх підопічних й об’єднав багатьох людей після своєї смерті. Так, у 2019 році жителі Грембошува вирішили підтримати свого земляка. А вони організували велопробіг з рідного міста майора до Гданська. У такий спосіб активісти взялись розповісти історію Генрика Сухарського й виступили проти очорнення репутації командира військово-транзитного складу на Вестерплатте.
Вшанування пам’яті
Після завершення бойових дій на Вестерплатте Генрика Сухарського почали утримувати в різних німецьких таборах. У травні 1945 року майор був звільнений та вже у 1946 році виявив ініціативу продовжити свою службу. Так, він встиг ще стати командиром II Польського корпусу імені Владислава Андерса в Італії й очолити 6 Карпатський стрілецький батальйон. 30 серпня 1946 року Генрик Сухарський помер у військовому шпиталі в Неаполі й, попри його бажання, був похований на польському кладовищі в італійському місті Казамасіма.
Ім’я Генрика Сухарського почало ототожнюватись з обороною Вестерплатте. Вулиці, школи, райони, фільми, книги – його подвиг увічнили у багатьох роботах. Проте найважливішою даниною пам’яті стало все ж гідне поховання героя. Так, у 1971 році останки майора вдалось ексгумувати й перевезти до Польщі. Попри численні суперечки з тодішньою комуністичною владою, урну з прахом зуміли доставити на Вестерплатте. За рівнем організації це була складна операція, яку важливо було виконати. Вшанувати Сухарського прийшло чимало людей й заслуги майора були відзначені Командорським хрестом ордена Virtuti Militari посмертно. У 2021 році останки військового довелось перенести в церкву Святої Бригіди. А у 2022 році Генрика Сухарського разом з іншими оборонцями півострова було поховано на новому кладовищі Вестерплатте. Подія стала ще однією даниною пам’яті героям й остаточно возз’єднала їх з місцем бойової слави.