Історія сім’ї Белвон розповідає нам про відданість та стійкість, якою вона має бути. Багатодітна родина стала прикладом для багатьох поляків у Гданську та розділила з кожним тяжкість воєнних років та періоду між збройними конфліктами. Посеред свавілля та непевності подружжя не припиняло боротися за свою ідентичність, чим надихало інших, пише gdanskyes.eu. Ця історія має трагічно-героїчний характер, адже таким було життя. Проте в ній є багато натхнення та віри, що досі з гордістю переповідають жителі Триміста.
Історія сім’ї
Балбіна та Міхал Белвон не були корінними жителями Гданська. Проте це не завадило їм стрімко увірватись в життя приморського містечка й залишити свій слід у ньому. Говорять, що активні люди рухають світ, і це саме про сімʼю Белвон. Де б не мешкала родина, вона робила максимум для польської громади. А коли доля звела подружжя з Тримістом, воно зуміло знайти себе й тут. Велика родина Белвон, яку ми знаємо, почалась з союзу Балбіни та Міхала. Він народився у 1869 році в Козлові, а вона на 9 років молодша й народилась у 1878 році в Любаві. Так сталося, що саме в рідному місті Балбіни й зародилася їхня сім’я. Міхал у 18-річному віці визначився зі своїм покликанням й розпочав кар’єру у поштовій сфері. Спершу чоловік працював у Ласіні, але згодом переїхав в Любаву. Закохані одружились у 1896 році й в цьому місті народилось троє їхніх дітей – Віктор, Марія, Гелена.
Попри щільний робочий графік й сімейні обов’язки, подружжя вело й насичене громадське життя. Саме активна позиція Балбіни та Міхала й стала причиною багатьох бід родини. А першою з них було вигнання до Гданська, яке мало на меті придушити запал сім’ї. Причиною такого рішення стала участь у польських організаціях й відповідна позиція подружжя. Переїзд стався у 1903 році й приморське містечко мало асимілювати активістів з німецькою більшістю. Проте, знаючи характер Балбіни та Міхала, ці сподівання були марними. Родина розширилась, пристосувалась до нового життя й відновила свою діяльність. Для Белвонів боротьба за польську ідентичність стала беззаперечним обов’язком. І в Гданську в подружжя з’явилось ще п’ятеро дітей – Луція, Едмунд, Стефан, Антоній та Роман.
Життя подружжя в Гданську виявилось непростим. Воєнні періоди змінювались міжвоєнним виживанням. Складнощів додавало й те, що поляки в Вільному місті були в меншості. Та це лише доводило, що робота Балбіни та Міхала була, як ніколи, корисною. Вони боролися за власні права, за майбутнє своїх дітей та за усіх поляків. І ця діяльність приносила свої плоди, адже зараз ми маємо що згадати про життя Белвонів у Гданську.
Громадське життя Белвонів
Гданськ став містом, де проявив свої найкращі якості не лише Міхал, але й Балбіна. Попри усі спроби придушити патріотичний настрій подружжя, воно ні на секунду не змінило своїх переконань. Так, чоловік зумів продовжити свою кар’єру у приморському містечку й став ініціатором багатьох нововведень у своїй сфері. Міхал працював поштовим службовцем й згодом створив організацію, яка об’єднала його колег з Гданська та сусідніх територій. А відбулось це у 1918 році й товариство отримало назву Związku Urzędników Pocztowych Polaków. А це була нелегка праця, адже поляки були обмежені у своїх повноваженнях й не могли розраховувати на повноцінну поштову мережу у Тримісті. Однак Міхал не розчаровувався, а ставив перед собою нові завдання. Саме тому чоловік взявся розвивати цю систему у місті. І вже у 1920 році, коли відкрився перший відділ Польської пошти, він відразу ж влаштувався туди на роботу. Через рік з’явилась Dyrekcija Poczt i Telegrafow RP у Гданську й Міхал перейшов туди секретарем. А далі його кар’єра лише розвивалась.
Міхал зміг попрацювати керівником офісу, відділу доставки посилок та диспетчерської служби. Він віддав улюбленій роботі понад 40 років життя й вийшов на пенсію у 1931 році. Ну а його прощання з колегами заслуговує окремої уваги, адже тоді прозвучало багато приємних слів на адресу Белвона. А сам чоловік зізнався, що не міг би працювати, не викладаючись на всі 100% заради польської громади в Гданську.
Поруч з професійними обов’язками Міхал займався ще й громадською діяльністю в місті. Так, він був членом й засновником багатьох товариств у Гданську. А поміж цим чоловік надихав людей своїми словами, ділився власними переконаннями, відвідував політичні мітинги та з радістю їздив різними містечками, щоб висловити підтримку патріотичним ідеям. Towarzystwo Ludowe Jedność, Towarzystwo Ludowe Gwiazda, Gmina Polskiej Związku Polaków, Towarzystwo byłych Powstańców – ці та багато інших організацій розвивались завдяки зусиллям Міхала Белвона, де він був або президентом, або співзасновником.
Не поступалась чоловіку своїми заслугами й Балбіна Белвон. Переїхавши до Гданська, жінка відразу ж визначила сфери свого впливу та взялась організовувати необхідну роботу. Оскільки активістка змушена була переїхати до Триміста з сім’єю і почати нове життя, то вона прекрасно розуміла проблеми інших жінок, матерів та дітей. Облаштування на новому місці, пошук засобів для існування, розвиток діток – ці всі питання й доводилось розвʼязувати новоприбулим. Саме тому Балбіна допомагала полькам, які тільки приїжджали до Гданська. Вона шукала роботу та житло для жінок, полегшувала адаптацію, організовувала дитячі садки та навіть займалась дитячими будинками у місті. Ну а ще вона заснувала Druzyne Harcerska im. Emilii Plater, працювала в Kole Pracy Kobiet, Polskiej Misji Dworcowej, Towarzystwie Polek та разом з чоловіком відвідувала інші організації.
Зразкове виховання
Подружжя Белвон не лише мало активну громадянську позицію, але й виховало таких самих свідомих дітей. Усі восьмеро діток відчували любов та підтримку сім’ї. Балбіна та Міхал на власному прикладі показували, як треба любити батьківщину та захищати власну ідентичність. Родина читала поезію і співала патріотичні пісні, вивчала історію та обговорювала важливі питання. Рідний дім слугував прихистком та місцем, де тебе завжди чекають. А в такому середовищі й сформувались міцні особистості кожного з дітей. Так, вони таємно відвідували польські організації та школи, були активістами та ніколи не поступались своїми принципами. А за польську мову старшого сина подружжя – Віктора вигнали з німецької школи. Його долю повторила й Луція, яка відмовилась виконувати німецький гімн. Коли Белвони жили у Гданську, він потерпав від несправедливості щодо поляків. Звичайно, були місця, які їм належали, але навіть там польське населення не могло почуватись в безпеці. Постійні рейди, бійки й приниження переслідували як дорослих, так і дітей.
А за таких умов проявилась міць родини. Кожен з дітей знайшов своє місце у спільноті, де працював й розвивався. Луція була інструкторкою скаутів й допомагала новоприбулим жінкам з роботою, Віктор, Едмунд та Стефан були залізничниками, Антоній став корабельним брокером, а Роман – банкіром. Не варто забувати, що вони усі були активними членами польських організацій й боролись за свої права та за інших громадян. Саме тому для німецької влади сім’я Белвон становила небезпеку й була під прицілом. І коли у 1939 році почалась війна, командування знало, кого треба арештовувати. А для родини це був час найбільшої згуртованості, попри те, що їх розлучили. Кожен з них проявив свою чітку позицію та не піддався провокаціям.
1 вересня 1939 року у Гданську почались масові арешти польського населення. Того дня німецькі офіцери заарештували Міхала, Романа та Віктора з його 15-річним сином. Доля кожного з них склалась по-різному. Голові родині допоміг втекти з в’язниці поліціянт й Міхал провів війну з донькою Марією у Варшаві. Роман став справжнім голосом того покоління, адже надихнув своєю позицією багато поляків. Його відправили до концтабору Штутгоф, де мали намір зламати. Чоловіка звільнили на декілька днів й дали час подумати на чиїй він стороні. Все, що вимагали німці, – це заявити, що Роман не поляк. Проте він твердо стояв на своєму й згодом повернувся назад до табору, дивом уникнувши розстрілу. А от останньою точкою Віктора став Маутгаузен, де у 1940 році його розстріляли.
Не легшою видалась доля жінок. Балбіна перший час виживала в Гданську, продаючи все, що мала. У березні 1940 року їй дали такий самий вибір, як і Роману. А після відмови у квітні того ж року жінку відправили у концтабір Равенсбрюк. Там Балбіні допомогли вижити добрі люди, які знали про її діяльність. І вже у 1945 році жінку перевезли у Швецію. Луція з сином Збігнєвом перебувала в таборі в Торуні. Там жінка не змогла закрити очі на страждання дітей. Саме тому вона взялась доглядати й підтримувати тих, хто хворів на тиф. А у 1942 році Луція й сама померла від цієї хвороби.
Вшанування пам’яті
Сім’я Белвон стала прикладом мужності та згуртованості для багатьох поляків. Переїхавши у нове для себе місто, вона змогла підтримати громаду у зовсім нелегкий час. Ба більше, пройшовши концтабори під час Другої світової війни, ті, хто вижив, повернувся до Гданська. Так, Міхал та Балбіна повважали, що їхня справа ще не завершена й допомагали адаптовуватись до нової реальності безліч полякам аж до смерті. А за це місто виявилось безмежно вдячним родині. У Тримісті живуть нові покоління патріотичної сім’ї та існують організації, яким небайдужа історія Белвонів. Саме вони піклуються про те, щоб цю історію дізналось якомога більше людей.
У 2020 році Балбіна та Міхал Белвон стали патронами Pesa Jazz Duo. Традиція призначати патронами трамваїв видатних для Гданська людей виникла у 2010 році й відтоді вдало розвинулась. Громада надихнулась тим, що привнесла сім’я в це місто, й прагнула увічнити її здобутки. Ще однією згадкою про діяльність родини є пам’ятні дошки, які були встановлені і на честь родини, і для вшанування діяльності Романа Белвона. Важливим моментом є те, що на усіх знакових для сім’ї подіях завжди присутні нові покоління Белвонів. Внуки та правнуки пишаються своєю історією й мають надію, що завдяки такому вшануванню нею зацікавляться ще багато людей. Саме тому родичі зробили цінну пожертву Музею польської пошти в Гданську, яка складається з речей сім’ї. Листи, альбоми, документи, нагороди – це також частина їхньої спадщини.